Cпецпроекты

Дослідження: що п’ють герої сучасної української літератури

ЕДА
Автор: bit.ua

0 1555 246
Герої Шекспіра охоче знайомлять читачів з винами Старого Світу, Ремарк підсадив півсвіту на кальвадос, а знаменитий коктейль «Пангалактичний полоскальний блиск» з «Путівника Галактикою» взагалі започаткував нову епоху сучасної міксології.

Література наскрізь просочена алкоголем різної міцності, і в цьому вона не лише викриває пристрасті своїх письменників. Тут алкоголь ставить питання і пише портрети епох.

Очікувано українська література також має високий градус. У келихах її героїв можна знайти не одну лише «горілку, ще й наливку». Разом з Сім’єю ресторанів Дмитра Борисова ми переглянули алкогольні вподобання сучукрліту.

Оксана Забужко.
«Польові дослідження з українського сексу»

У 1996-му від Оксани Стефанівни чекали просто доброї прози, але «Польові дослідження» виявились суцільною несподіванкою. Всі відверті сцени й фенімінстичні роздуми вже були проаналізовані до нас, тому ми ще раз перечитали перший український бестселлер у пошуках алкоголю. Сьогодні трохи ніяково від варварського поєднання коньяку й лимона, але ж колись так робили всі.

«….не так, як було мiж нами вдома, в тi днi, коли ми стоконилися по випадкових пристановиськах, лiзли в листопадову нiч через вiкно чужої дачi, де стояла семиградусна студiнь, потемки пили, щоб зiгрiтись, коньяк, не скидаючи пальт, i я хухала на твої шорсткi, закоцюблi руки, i ховала їх собi пiд светра, бо там було найтеплiше, i ти смiявся й плакав, задихався, не ймучи вiри: «Це ти? Невже це ти?», та осiнь була осiнню ключiв…»

«…перший шок пересiвся, й належалось вiдпружитися, — додавлювала заготовлену, було, пiд шашлик пляшку коньяку в сухому й такому ж притульному, пiсля всього, флiгелi — вже мало що не родина, ох братцi, ну нi фiга собi, лини-но ще, кому лимончика, уф, кайф, здається, вставило, дайте хто цигарку, — i вiн зненацька полiз у сумку й витяг жменю бенгальських шпичакiв: купив уранцi на ринку, як їздив по м’ясо, думав, зiзнався кротко, влаштувати невеличкий фейєрверк…»

Іван Кулінський.
«30 пляшок. Односолодовий»

Іван Кулінський, чудовий український поет, взяв та й створив книжку поезій, присвячених алкоголю. Точніше, усіляким дивам, що відбувалися з ним, коли він був щасливим і п’яним, або ж нещасним, але все одно п’яним. По факту ж вийшли багатовимірні акварельні нариси, історії, що виринають з пам’яті та розчиняються в часі. Один текст – один вид алкоголю – один кінематографічний сюжет.

він заявив їй, що розповідь добігає кінця.
потім пив і дивився, як вона крутиться біля шафи,
поки не винишпорила серед його лахів
червону футболку, котра дуже їй до лиця.

він продовжував: «цей віскі водночас гіркий і солодкий,
я би порівняв його зі смаком самотності,
коли не лишається ні жалю, ні доко́рів сумління».
вона підійшла і всілась йому на коліна.

вона мовчала, тож він слухав її думки.
про те, як час починає даватись взнаки,
про друзів, з якими, здається, лише учора…
а їх немає, й не можеш згадати, від чого…

*Український односолодовий віскі можна спробувати в арт-гастрономічному просторі «Остання Барикада»

Сергій Жадан.
«Ворошиловград»

Звичка зберігати усілякий мотлох на випадок «а раптом знадобиться» — відголосок епохи дефіциту, коли будь-що будь-коли могло стати у нагоді, а тому покривалося пилюкою на антресолях і горищах дач. Нове життя наставало зненацька, пробиваючи собі дорогу між старими речами, пилом і важким, затхлим повітрям.

Вино

«…На столах, стiльцях i просто на пiдлозi було звалено посуд та кольорове дрантя, до якого Федiр Михайлович ставився нiжно i викидати яке не дозволяв. Ми не викидали, тож до чужого мотлоху додався ще й наш. Шафки, полицi й шухляди столу на кухнi були заставленi темними пляшками та слоiками, в яких спалахували олiя та мед, оцет i червоне вино, що в ньому ми гасили недопалки. Столом перекочувались волоськi горiхи й мiднi монети, пивнi кришечки й гудзики вiд армiйських шинель, з люстри звисали старi краватки Федора Михайловича…»

Любко Дереш.
«Спустошення»

Крайній роман Любка Дереша став предметом активних дискусій у соцмережах перш за все за гастрономічно-еротичні сцени, хоча герої книжки їдять і кохаються куди рідше, ніж, приміром, курять траву або п’ють. При чому якщо спільне вживання марихуани стає здебільшого об’єднуючим фактором, то алкоголем Дереш налаштовує контраст: трахтемирівський чоловік з самогоном з авторською композицією сивушних масел, видається зовсім щасливим у порівнянні з Федором, який прикінчив кілька пляшок лімончелли.

Вино

В готелі, кинувши речі, ми зустрілися в ресторані, де на жаль, крім шипучого вина, крекерів і соломки з сіллю о цій порі більше нічого не виявилось. Намагаючись заглушити голод вином, ми пожадливо випили по кілька келихів «дуже домашнього» і «дуже молодого» «фрізанте», поки я не відчув себе геть п’яним. Смирна, вочевидь, теж добряче перебрала — її понесло і вона стала розповідати Аркадієві історії зі свого троєщинського дитинства.

Самогон

Чоловік склав ножа і присів до зачовганого пакета, що валявся біля дерева. Він дістав із кулька пляшечку з-під води і з горлечка зробив пару добрих ковтків.

«Самогон, — сказав чоловік. — Обично ні с кєм не ділюсь, но в данном случаї могу сдєлать ісключєніє. Етому дєрєву сто лєт. Ти мені помог захистити його».

«Дякую», — Федір зробив ковток браги, що тхнула сивушними маслами, бо мені також потрібно було перевести подих. Сів біля чоловіка і закурив. Він ще раз надпив із пляшечки, такої ж зачовганої і брудної, як і кульок, з якого ту було взято, Федір, натомість, від другого ковтка відмовився.

Лімончелла

Наступного дня після повернення Смирна зібрала речі й, поцілувавши його на прощання, викликала машину і зникла, ніби її ніколи й не було. У Федора залишилося кілька пляшок лімончелли, яку він планував випити разом із нею, та кілька грудок сиру, що нагадували про туристичні закапелки Венеції. Увечері того ж дня, коли пішла Смирна, він сам з’їв ці сири і випив лімончеллу. На цьому його поїздка до Венеції скінчилася.

Андрій Кокотюха.
«Червоний»

У пору громадянської війни та молодого СРСР горілка була не лише найдієвішим народним антидепресантом, а й надійною валютою. Люди, які вміли виробляти якісний продукт або знали, де його дістати, мали більше шансів на більш-менш нормальне життя навіть за умов нестабільної економіки та непевної влади.

Горілка

У кабінеті Калязіна ми нарешті сіли за стіл. Хазяїн застелив його газетою, досі назву пам’ятаю — «Вільний шлях». Видобув із сейфа та порізав на газетному аркуші товстими шматками сало, хліб, розклав холодну картоплю «в мундирі», поклав накруто зварені яйця. Тоді вийняв із шухляди стола — старовинного, здається, дореволюційної роботи — флягу, машинально збовтав, розлив самогон по гранчаках.

— Продукт перевірений, — мовив. — Вміють у тутешніх селах горілку робити, нічого не скажу. У нас у селі далі бражки діло не йде. Не доходять руки в мужиків — просто так хлебчуть.

Мар’яна Савка.
Зі збірки «Пора плодів і квітів»

Той випадок, коли смак говорить більше, ніж слова й координати. Безіменне місто уникає географічних карт, лишаючись містом одного напою – і це робить його одночасно найтаємнішим і найупізнаванішим містом на планеті.

Сидр

Дівчинко, світ перевернутий, наче клепсидра.
Нас засипає пісками. По груди. По шию.
Ти повертаєшся в місто солодкого сидру,
Ти перевірюєш речі, які залишила.
Море здригається схлипом. Щемливо дитячим,
Теплі сліди розчиняє, зализує кроки.
Дівчинка плаче. То море чи дівчинка плаче?
Серце об камінь розбивши собі ненароком.

*Фірмовий сидр «Білий налив» вже дуже скоро можна буде спробувати в однойменному закладі на Хрещатику.

Колажі: Ольга Сосюра

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.
Рекомендуемое

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: