Cпецпроекти

Тайка Вайтіті: що відомо про режисера наступних «Зоряних війн»


Разом проти коронавірусу: збираємо 1 000 000 грн на захисні костюми для лікарів. Твій внесок важливий! 

У культовий день для прихильників «Зоряних війн» (так, ми про четверте травня) Тайка Вайтіті підтвердив, що саме він буде режисером наступного фільму франшизи. Для багатьох людей ім’я Вайтіті мало що говорить, хіба змушує посміхнутися через свою незвичність. Проте фільмографію режисера з Нової Зеландії можна сміливо рекомендувати друзям і вносити до списків must see. І є дуууже велика ймовірність, що щось із неї ви вже бачили.

То що ми знаємо про самого режисера?

Вихідні дані: Тайка Вайтіті, 44 роки, лавреат Оскара, успішний режисер як артхаусу, так і блокбастерів. І просто людина, чиї дотепні жарти (і в кіно, і в нечисленних інтерв’ю) хочеться слухати вічно. Час дізнатися про його життєвий та творчий шлях трошки більше.

Дитинство в житті та на екрані

Свою родину Тайка описує як дивний мікс інтелігенції середнього класу та творчих криміналітетів: його мати в молодості викладала в школі, а батько був митцем-аутсайдером і сидів у в’язниці за дрібні злочини, коли вони з матір’ю познайомилися. Коли хлопцю було п’ять, батьки розлучилися, тож вихованням Вайтіті займалася мати. Особливо активно вона підтримувала його прагнення писати, тривалий час вичитувала всі есеї сина та хотіла, щоб той став письменником. 

Від батька Тайка згодом узяв своє незвичне прізвище: воно питоме для маорі, корінного населення Нової Зеландії. Батько, який рідко з’являвся в житті Тайка, бажав йому кар’єри художника. Звідти перше творче захоплення Вайтіті – живопис і фотографія. На початку нульових Тайка працював у берлінських галереях і весь час присвячував візуальним мистецтвам.

У 27 років Вайтіті вирішив, що єдине, чим він поки ще не займався, – це кінематограф. І вирішив закрити цей пробіл у своїй творчості. Тож приступив до своєї першої помітної акторської ролі: зіграв стриптезера в новозеландському мильному серіалі The Strip (2002). Вочевидь, цього було замало для Тайка, і в 2004 році він зняв чорно-білу короткометражку «Дві машини, одна ніч». Вона одразу ж отримала схвальні відгуки та була номінована на Оскар. На церемонії Вайтіті заснув у залі, а нагороду отримала інша короткометражка. Однак початок було закладено, до того ж доволі символічний.

Головні герої у «Дві машини, одна ніч» – дівчинка та два хлопці, які чекають на стоянці в машинах своїх батьків, що веселяться в місцевому барі. Один з хлопців є втіленням байдужости – його нічого не цікавить, крім власної книжки. Його брат починає агресивно діставати дівчину в сусідній автівці. Сцена, що спочатку схожа на сварку, швидко переростає в дитячу дружбу, нехай і короткочасну.

Діти залишаться найкращими акторами для Вайтіті. Вони такі природні та органічні в більшості стрічок режисера, що згодом у нього неодноразово питатимуть про це. Тайка зазвичай відповідає, що не вимагає від дітей дорослої акторської гри, а ретельно підбирає за максимальною відповідністю характеру. Далі задання маленького актора – лише вивчити слова та швидко їх озвучити на камеру.

Після свого першого повнометражного дебюту – трохи незграбної комедії про двох закоханих диваків «Орли проти акул» (2007) – Тайка Вайтіті повернувся до близької йому теми хлопчачого світу й зняв етапний для кар’єри та найбільш автобіографічний фільм «Хлопець» (2010). Складно уявити стрічку, яка більше пасувала б стилю Вайтіті: самотній підліток Бой, який із нетерпінням чекає на повернення майже невідомого йому батька та бурхливо фантазує щодо його образу. Звісно, реальність виходить надто далекою від мрій Боя, і ця невідповідність дозволяє Вайтіті розігнатися в абсурдно-серйозних сценах. А також Вайтіті самостійно зіграв роль батька – Тайка взагалі належить до тих режисерів, яким вочевидь легше контролювати кінопроцес, перебуваючи в кадрі. 

«Хлопець» отримав багато нагород, зокрема на Берлінському кінофестивалі. А Вайтіті закріпився в статусі режисера, якому симпатизують кінокритики і – що не менш важливо – новозеландський уряд: ще з перших фільмів країна почала інституційно та фінансово підтримувати Тайка та часто сприяла появі його стрічок на світових кінофестивалях категорії А. Шлях до голлівудського визнання в 2010-х у Вайтіті лише розпочинався. 

Початок «Кролика Джоджо»

Десять років тому мати Тайки Вайтіті розповіла сину про книжку Крістіни Льоненз «Заґратовані небеса». Це історія німецького хлопчика, який із фанатизмом ставиться до Гітлера та переживає справжнє потрясіння, коли дізнається, що його батьки переховують у будинку єврейську дівчинку. Тайка був вражений емоційною розповіддю своєї матері Робін Коен, яка сама має єврейське та російське коріння та зараз викладає в новозеландському університеті. Робін здебільшого говорила про психологію двох дітей, про зіткнення одержимости, страху, жертовности та добра в їхньому світі. Вайтіті настільки захопився емоціями матері, що прочитав «Заґратовані небеса». Книжка йому сподобалася менше, ніж розповідь Робін, але він узявся за адаптацію тексту для майбутнього фільму «Кролик Джоджо».

Перше, що зробив Тайка, – скоротив сюжет майже навпіл. Книжкова історія простягається ще на кілька років після війни, натомість стрічка Вайтіті завершується в день капітуляції Німеччини. Плюс режисер прибрав багатьох другорядних героїв, залишивши у фокусі Джоджо та його світ.

Найчастіше питання, яке ставили Вайтіті після прем’єри: як режисер взагалі проводив пітчинги? Як розповідав студіям і продюсерам про свій задум з вигаданим Гітлером у фільмі про війну, який творить усілякі нісенітниці й здається максимально невинним на перший погляд? Спочатку процес і справді затягнувся: у 2012 році сценарій «Кролика Джоджо» потрапив до чорного списку Голлівуду. Насправді це не дуже страшна річ – чорним списком називають цікаві та амбітні сценарії, що одразу ж не отримали фінансування. 

Тож пошук коштів на (поки що) найуспішніший фільм Вайтіті тривав доволі довго, до 2018 року. За цей час режисер встиг зняти фільми, які добре зарекомендували його в Голлівуді, – «Що ми робимо в тінях» (2014) і «Тор: Рагнарок» (2017). Тільки після них Тайка отримав зелене світло на зйомку «Кролика», а впродовж шести років на всіх своїх публічних виступах багато (і часто неочікувано для авдиторії) жартував про нацистів і Гітлера, чим неабияк дивував слухачів.

Любов до масового кіно

Під час роботи над «Що ми робимо в тінях» у Вайтіті кристалізувалося поняття того, що йому близьке в кіно. Це гумор. Багато гумору. А «Загратовані небеса» були класичною драмою, так само як і перший сценарій «Кролика Джоджо». Тайка почав розуміти: він не зможе знімати без притаманної йому абсурдности й комічности. Тож він почав обрамляти трагічні моменти потужною комічною сценою, яка врешті тільки підсилювала пронизливість ситуації. Таких моментів у «Кролику Джоджо» буде дуже багато, але найпомітніший – це введення образу Гітлера як уявного друга маленького хлопчика. Гітлера, який істерично ревнує Джоджо до нової подружки, їсть голову єдинорога та штовхає пафосні монологи на кожну дитячу проблему. Цього героя від початку не було ні в книжці, ні в перших варіантах сценарія. Він зміг з’явитися саме завдяки роботі над фільмом, що приніс міжнародне визнання Вайтіті, – малобюджетному абсурдистському мок’юментарі про вампірів «Що ми робимо в тінях».  

Фільм став світовим хітом на хвилі популярности вампірської тематики, яка багатьом тоді вже настільки остогидла, що всім хотілося поіронізувати над нею. Хоча загалом Вайтіті та його друг-колега Джемейн Клемент знімали короткометражку (ніде тоді не презентовану) з комічними інтерв’ю з вампірами ще у 2004 році. 

«Що ми робимо в тінях» – це справжній маніфест гумору Вайтіті. Очевидним стає те, що Тайка точно ніколи не зніме класичний горор. Назвати цю стрічку фільмом жахів неможливо – жаху там просто немає місця. 

Вайтіті – не просто режисер, він стендапер, комедіант. У «Що ми робимо в тінях» проявилася його любов до уваги глядачів. Після цього успішного експерименту Тайка вже свідомо обрав шлях у напрямку масового кіно, яке відходить від елітарности так далеко, як тільки це можливо. Його наступна стрічка – комедія «Полювання на дикунів» (2016) – починає відверто загравати з глядачем. Її гумор – максимально «народний» (якість при цьому збережено). Вайтіті швидко отримав те, що йому пророкували: «Полювання на дикунів» стало найкасовішим новозеландським фільмом року та остаточно відійшло від фестивального кіно. 

Що ще любить Тайка Вайтіті? Комікси. Його найбільш касовий фільм «Тор: Рагнарок» був також про маленького хлопчика, але вже всередині самого режисера. Вайтіті першим почав пропонувати продюсерам Марвел зняти один із фільмів всесвіту, навіть зняв кілька пробних короткометражних фільмів. Після цього Тайку довірили перезапуск серії про Тора, яка відверто просідала, порівняно з успішнішими фільмами про супергероїв. Зараз можна впевнено сказати, що Вайтіті впорався: третій фільм про Тора точно динамічніший і видовищніший, ніж попередні два. І (можна навіть цього не казати) зі значно кращим гумором. 

Для самого режисера це був перший досвід роботи на такому масштабному кіновиробництві, яке було з геть іншого світу, ніж його минулі малобюджетні фільми. За словами Тайки, він тільки на зйомках «Рагнароку» дізнався, як працюють технокрани, а знімальній команді пояснював усе на пальцях і називав їх не інакше, як «ось ці рейки з камерами».

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Taika Waititi (@taikawaititi)

    

Після Марвела у Вайтіті знову з’явилася можливість зайнятися «Кроликом Джоджо». Сценарій зацікавив студію Fox Searchlight. У них була лише одна умова: Гітлера має грати тільки Тайка Вайтіті. Спочатку режисер був приголомшений такою вимогою, але що далі, то більше плюсів знаходив у цьому рішенні. Будь-яка голлівудська зірка у цій ролі перетягнула б на себе всю увагу, тож стрічка змістила б акценти з хлопчика Джоджо на персону фюрера. До того ж Тайка не хотів, щоб роль вийшла надто глибокою: все в образі Гітлера мало кричати про недолугу фанатичну фантазію, яка не має нічого спільного з реальним життям.  

На таку реалізацію «Кролика Джоджо» варто було чекати десятиліття. Фільм отримав Оскар за найкращий адаптований сценарій (варто нагадати, від оригінальної книжки там залишилося дуже мало), а також був номінований на найкращий фільм року. Про Вайтіті як цікавого режисера почали говорити все більше, проте в українському прокаті «Кролик Джоджо» промайнув фактично непомітно.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Taika Waititi (@taikawaititi)

Хоча інформація про кандидатуру Вайтіті на режисера наступних «Зоряних війн» почала з’являтися ще кілька місяців тому, остаточно Тайка підтвердив свій контракт минулого тижня. До цього Вайтіті був одним з режисерів серіалу «Мандалорець» (2019), де працював над 8 серією та озвучив дроїда IG-11. Загалом було видно, що режисерові є де розгулятися у творчому плані: всесвіт цілком гнучкий для його улюбленого поєднання гумору та драматичних екшн подій, хоча зелененьке Дитя-Йода й забрало собі всю увагу авдиторії.

Назва наступного фільму «Зоряних війн» ще невідома, так само як і дата релізу. Є тільки небезпідставні сподівання, що з перезапуском втомленої франшизи Вайтіті впорається щонайменше не гірше, ніж раніше з марвелівським «Тором».

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ Коротка історія кіно: французька нова хвиля
#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: